Айва
| Айва | |
|---|---|
| |
| Плоди айви | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Трояндові (Rosaceae) |
| Підродина: | Мигдалеві (Amygdaloideae) |
| Триба: | Maleae |
| Підтриба: | Malinae |
| Рід: | Айва (Cydonia) Mill. |
| Вид: | Айва (C. oblonga)
|
| Біноміальна назва | |
| Cydonia oblonga Mill., 1768
| |
._%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8..jpg)
Айва́ звичайна[1] (Cydonia oblonga) — єдиний представник роду Cydonia родини трояндових (Rosaceae) підродини мигдалевих.
Назва[ред. | ред. код]
Слово «айва» походить від праіндоєвропейського «абл», тобто «плід». У перській ця назва вимовлялася як «аб'я», а в турецькій перетворилася спочатку на «ав'я», а з XIII сторіччя — на «айва»[2]. До української слово потрапило або безпосередньо з турецької, або через посередництво кримськотатарської мови [ЕСУМ І, 53]. Народні назви: айва́, пигва́, пи́ґва, піґва, а́лева, альва́, бедрянка цареградська[3], бодряна, гду́ля, гуни, гуні(я), гунна, гуня, гунь, гутуля, ґду́ля, ґу́та, ґуте́й(я)[4], ґуту́ля, дуня, журави́нник, ї́ва, квіт, квітове́ де́рево, кормо́ша, косма́чка, куделя, ліма́й, квітове дерево[5].
Опис[ред. | ред. код]
Айва росте як багатостовбурний чагарник або невелике дерево до 7 м у висоту, із запушеними бруньками, черешками листя, листям і плодами. Кора молодих гілок фіалкова й волохата — пізніше коричнево-фіалкова і гладка. Листя від яйцюватих до довгастих, бл. 5 см упоперек і 10 см у довжину. І квіткове, і плодове стебла волохаті й завдовжки близько 5 мм. Поодинокі рожеві й білі квіти ростуть на кінцях коротких молодих пагонів навесні; вони від 4 до 5 сантиметрів діаметром і мають 5 пелюсток, 20 і більше тичинок. Плоди ароматні, багатосім'яні зерняткові близько 8 сантиметрів у діаметрі. Форма коливається від округлої до грушоподібної, м'якуш жовтий, розмір фруктів і розмір листя культивованих сортів може бути в багато разів більшим, ніж у диких рослин, описаного вище. Плоди зріють у кінці осені. Усі сорти самозапильні. 2n = 34. Насіння червоно-коричневе, обернено-яйцеподібне, 1000 насінин мають вагу 24–45 гр. Насіння містить слиз, токсичні ціаногенні глікозиди й олію. Фрукт містить багато вітаміну С, калію, натрію, цинку, заліза, міді, марганцю і фтору, дубильні речовини, танін, органічні кислоти, пектин і багато слизу.
Поширення[ред. | ред. код]
Батьківщиною вважаються Кавказ і Центральна Азія. У стародавні часи, айва поширилася від свого центру походження до країн, що межують із Гімалаями на сході й по всій Європі на захід. Була відома мешканцям Вавилона та стародавнім євреям — і сьогодні використовується юдеями при виготовленні святкових новорічних страв. Греки спочатку йменували айву «золотими», а потім «кидонськими яблуками». Як їжу і як ліки її вживали римляни, араби та мешканці середньовічної Європи[2]. Айва має безліч застосувань і традицій, пов'язаних із нею в усьому цьому широкому діапазоні поширення.
Нині культивується в Північній та Південній Америці, Іспанії, на Балканах, Кавказі, у Нижньому Поволжі, Середній Азії, Молдові. В Україні — головним чином на півдні, а також у Закарпатті. Поширені сорти: Анжерська, Бередького, Міча врожайна, Португальська, Берегівська, Алуштинська, Бахчисарайська та інші. Квітуча айва з родини Chaenomeles культивується через її гарні червоні квіти як декоративна рослина.
Використання[ред. | ред. код]
Має жовті, грушоподібні плоди, які використовуються для приготування консервів. Плодоносить на 3—4-й рік. Плоди тверді, кисло-солодкі, терпкі, ароматні, містять 5—12 % цукрів і близько 1 % кислот. Споживають плоди здебільшого переробленими (варення, желе, компоти, цукати та інше). Урожайність — до 10—14 т/га. Айву використовують як підщепу для груші.
| Найбільші виробники айви, 2021 | |
|---|---|
| Країна | Тонни |
 Туреччина |
192 012 |
 КНР |
111 377 |
 Узбекистан |
97 536 |
 Іран |
90 564 |
 Марокко |
54 641 |
|
| |
Світлини[ред. | ред. код]
-
Деревце з плодами -
Плід -
-
Айва, плід
Література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Горин Т. И., Айва, 2 изд., М., 1961. (рос.)
- Mansfeld's World Database of Agricultural and Horticultural Crops (англ.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Cydonia oblonga // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б Олексій Мустафін. Плід пізнання. Еспресо. 2020-12-28. Архів оригіналу за 28 грудня 2020. Процитовано 28 грудня 2020.
- ↑ Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник — академік А. М. Гродзінський.
- ↑ Борис Людмила Миколаївна — Динаміка тематичної групи лексики їжі та напоїв у буковинських говірках (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2017. Процитовано 26 лютого 2017.
- ↑ Адам Фаловський Український лексичний матеріал в allgemeines polyglottenlexicon der naturgeschichte Ф. А. Немніха з 1793—1795 років (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2017. Процитовано 26 лютого 2017.
- ↑ Statistics from: Food And Agricultural Organization of United Nations: Economic And Social Department: The Statistical Division. UN Food and Agriculture Organization Corporate Statistical Database. Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 17 березня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Айва (Cydonia) [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Айва довгаста // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 30. — ISBN 5-88500-055-7.
- Айва: корисні властивості та рецепти [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Айва (альва) // Страви й напитки на Україні / Зіновія Клиновецька; Видання репринтне. З видання: Київ — Львів. 1913 р. — Київ: «Час», 1991. — С. 148. — 218 с. — ISBN 5-88520-094-7.
|
|